Я завжди була на рівні своєї сестри. Але все одно знала, що це не так!Так я боялась самотньості, боялась що одного дня зникнуть всі.Але мені здається, що щось проходить мимо мене: робота, щаслива сім'я, думки про коханого, щаслива в крузі друзів. Так важко перенести, що в когось є те, що тобі важко перенести. Мені гірко дивитись на те, що хтось має то, про що мрію я.Так не все є так. як хочу я.Але ж після цього всього, я ж матиму хоч щось.Біль, котра в мене постійно згасає, але не надовго…Хочу плакати! Рвати на собі волосся. Та все одно вірю! Хочу, щоб в один день все помінялося!Не завжди буде везти людям, котрі були колись щасливіші від мене.Я доб'юсь своєї цілі. І знатиму, що буду такою ж, як і всі мої близькі.